(ДО 120-РІЧЧЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ СЕЛЕКЦІЇ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ)
М.В.РОЇК, академік УААН
Кінець ХVІІІ століття (1799 р.) увійшов в історію світового бурякосіяння особливою сторінкою. Ференц Ахард (Франц Ашард) у результаті 20-річних досліджень різних форм «буряковиці» запропонував використовувати для одержання цукру білу сілезьку форму. З цього часу, поряд з Німеччиною і Францією, до бурякоцукрового виробництва прилучилася й тодішня Російська імперія, до складу якої входили Україна, Польща й інші нині самостійні держави, які на початковому етапі розвитку промислового бурякосіяння не мали вітчизняних сортів цукрових буряків і були в цілковитій залежності від закордонних насінницьких фірм, які постачали сортове маточне насіння за надмірно високу ціну—по 1500—2500 крб. золотом за центнер.
Спочатку для сівби використовували насіння німецьких і французьких фірм, але згодом стало сочевидь, що воно несповна придатне для чорноземних і суглинкових грунтів східних країн, тим більше при недостачі вологи й в умовах короткого вегетаційного періоду. Першими це зрозуміли українські і польські цукрозаводчики.
За інформацією М.І. Орловського (1973), вже у 1886 році власник маєтку Немерча Подільської губернії К. Бущин-ски, директор Стриховецького цукрового заводу М. Лонжински й інженер-хімік Йозеф Орловський організували насінне господарство з метою поліпшити і пристосувати до важких кліматичних умов півдня "наявні тоді місцеві сорти буряка і хлібних рослин». Як метод селекції на станції застосовували масовий і індивідуальний добір коренеплодів за питомою вагою «шляхом занурення циліндричних вирізок (у двох повтореннях) у розчин кухонної солі визначеної концентрації». Для одержання більш достовірних даних використовували графічні і статистичні розрахунки.
З 1904р. керівником Немерчанської станції став Е.Ю. Заленський. У процесі селекції він провів ряд наукових експериментів і просунувся далеко вперед - аж до спроб утворення мутацій. Але почалася світова війна і станцію закрили, а вихідні селекційні матеріали евакуювали у Хорошки, потім у Березоточу, а відтіля у Веселий Поділ Полтавської області.
Незважаючи на очевидну актуальність, селекційна робота з цукровими буряками розгорталась дуже повільно й безсистемно. Окремі невеликі селекційні станції, що почали виникати в районах буряківництва, не мали потрібного лабораторного обладнання і відповідних кадрів. Не було й спеціалізованої по цукрових буряках науково-дослідної установи, яка б націлювала селекціонерів на створення добре пристосованих до місцевих умов високоці-нних вітчизняних сортів. Проте і за таких малосприятливих обставин, що гальмували розвиток селекції й позначалися на результатах виведення нових сортів, наші вчені-селекціонери, наполегливо працюючи, домагалися успіхів у створенні високопродуктивних сортів цукрових буряків.
Наприкінці 90-х років XIX століття в Україні виникає одразу декілька селекційних установ, з яких дотепер успішно ведуть селекцію Уладівська, Іванівська, Ялтушківська і Верхнячська станції. Трохи пізніше утворилися Білоцерківська і Веселоподолянська станції. Усі вони відіграли велику роль у створенні вітчизняних сортів цукрових буряків й інших польових культур.
На першому етапі особливе місце займала Уладівська ДСС, яку організовано в 1888р. У її плідній діяльності виняткова заслуга належить Л.Л.Семполовському (1868-1960 pp.), якого по праву називають патріархом вітчизняної селекції. Лев Людвигович з 1890 до 1898 року вів селекцію в Німеччині (Сілезія й ін.), а з 1898 по 1950 pp. створював сорти цукрових буряків на Уладівській ДСС. Головними методами його роботи були різні варіанти добору і усебічне вивчення вихідних матеріалів по врожайності, цукристості, стійкості до хвороб і інших ознак.
З ім'ям Л.Л.Семполовського міцно зв'язано створення всіх оригінальних уладівських сортів багатонасінних буряків. Своїми успіхами йому також зобов'язані селекціонери Верхнячки
(В.В.Михалевич), Районі (А.Л.Мазлу-мов), Льгова (С.В.Гудвіл) і інших установ, з якими він щедро ділився вихідними селекційними матеріалами. З його участю було виведено більш 50 сортів багатонасінних буряків. Останній його сорт Уладівський 751 районували в 1950 р.
Тривалий час на станції застосовувалися різні варіанти масового і групового добору. У 20-і роки уладівські сорти багатонасінних буряків відрізнялися від інших більш високою врожайністю (типу Е). У 30-і роки станція стала відпускати виробництву сорти нормального (N) напряму добору. 31936 по 1971 р. було районовані 20 сортів багатонасінних буряків. Уладівський 1030 (вирощувався з 1936 по 1958), Уладівський 752 (з 1950 по 1967 pp.) і Уладівський 752 поліпшений (з 1962 по 1988 pp.) ввійшли в історію вітчизняної селекції. Це були дуже значні успіхи. В довоєнні роки частка багатонасінних сортів Уладівської станції іноді доходила до 50% усієї відпускної кількості маточного насіння. Нині багатонасінні цукрові буряки уладівського походження широко використовують як вихідну форму при створенні запильників - компонентів однонасінних гетерозисних гібридів.
У 60-і роки на станції почалася селекція однонасінних цукрових буряків з використанням індивідуального добору і гібридизації, а трохи пізніше - створення однонасінних гібридів на базі цитоплазматичної чоловічої стерильності (Н.Д.Булін, В.Н.Булін і ін.).
Широко використовувалися сорти Уладівський однонасінний 20 (з 1972 по 1990 р.) і Уладівський однонасінний 35 (з 1979*р.), а також ряд однонасінних ЧС гібридів. В Уладівському ЧС 5 (внесений до Реєстру сортів рослин України з 1988р.) - обидва компоненти диплоїдного рівня уладівської селекції. Гібрид поряд з гарною врожайністю мав високу цукристість, адаптований до вирощування цукрових буряків за українською інтенсивною технологією. У гібриді УЛВ ЧС 37 (в Реєстрі сортів з 1993 р.) материнський компонент уладівської селекції вдало комбінувався з батьківським компонентом верхнячсь-кої генплазми.
Уладово-Люлинецька дослідно-селекційна станція - солідний партнер у міжнародному співробітництві. Гібрид Слов'янський ЧС 94, що створений Уладово-Люлинецькою дослідно-селекційною станцією разом з Інститутом польових культур (Югославія), включений до Реєстру сортів з 1996р. Цей гібрид - триплоїдний, він вдало поєднав переваги гетерозису і поліплоїдії, крім високого потенціалу продуктивності (врожайність 499 ц/га і цукристість 17%) мав середню стійкість до коренеїду і церкоспорозу, рівень придатності до механізованого збирання оцінювався в 4,4 бали, сировина - високої якості.
До категорії таких же спільних гібридів з високим потенціалом продуктивності і технологічних якостей відносяться ще два гібриди на ЧС основі— Ула-КВС 691 (Ульяна) і ХМ 1431 691 (Лідер) - продукт спільної роботи з фірмами "КВС" і "Хиллесхег". Гібрид Ульяна створений селекціонерами як ультрацукристий, нецвітушний, із застосуванням спеціальних схем доборів та ідентифікації високоцукристих генотипів. Внесений до Реєстру з 1999 року і рекомендований для вирощування на Поліссі і Лісостепу. За програмою спільного співробітництва в системі Бе-таінтеркрос був створений також дип-лоїдний гібрид суміщеного напрямку Уладово-Веселоподільский ЧС 82, що з 1998 занесений до Реєстру сортів як перспективний і рекомендований для вирощування в зонах, що характеризуються дефіцитом вологи і високою сонячною інсоляцією.
На сучасному етапі зусилля селекціонерів станції спрямовані на збагачення генофонду наявних вихідних матеріалів, їхнього удосконалення й оцінки, насичення новими властивостями, зокрема, стійкістю до хвороб і шкідників, а також до несприятливих факторів середовища. Нові гетерозисні ЧС гібриди успішно проходять держвипробування.
Важливу роль у становленні вітчизняної селекції відіграла Іванівська ДСС. Офіційно станцію відкрито в листопаді 1897 p., але селекційна робота з цукровими буряками почалася тільки з 1909 р. Вихідним матеріалом для селекції послужили два сорти (врожайного «Е» і цукристого - «Z» напрямку добору) фірми Раббетге і Гизеке (Німеччина). За період з 1922 по 1960 рік на станції було створено 10 сортів багатонасінних буряків урожайного напряму добору.
Разом з тим, Іванівська станція увійшла в історію нашої селекції як установа, де були виконані важливі для науки експерименти О.Ф.Гельмера по вивченню «стерильних рас» і генетичні дослідження Т.Ф.Гринько по створенню самозапилених, у тому числі само-фертильних, ліній цукрових буряків.
Якраз тут у 30-і роки були отримані і випробувані перші гібриди багатонасінних цукрових буряків на стерильній основі. Тут же в 1933 році Т.Ф.Гринько виділив інцухт-лінію 1853-33 з однонасіннєвістю 93,5% і лінію 1862-33 (86% однонасінних плодів), а також виконав генетичні дослідження з успадкування ознак само фертильності, однонасінності і стійкості до церкоспорозу, на які неодноразово посилався у своїх працях академік М.І.Вавілов. На жаль, під тиском керівних «лисенківців від науки» оригінальні селекційні матеріали були знищені.
Починаючи з 70-х років XX століття вчені станції зайнялися селекцією цукрових буряків на гетерозис з використанням форм із ЦЧС, диплоїдних і тетраплоїдних багатонасінних запилювачів (В.Г Перетятько, А.С. Лейбович і ін.). Різноманіття вихідного матеріалу значно ускладнило процес селекції, але попри те позитивні результати отримані: гібриди на ЧС основі використовуються у виробництві і проходять державний іспит.
Найбільш відомі багатонасінні сорти - Іванівський 1305 (районувався з 1934 по 1956 p.), Іванівський 1745 (з 1946 по 1961 р.) та Іванівський 1745 поліпшений (з 1960 по 1978 p.), а також диплоїдний ЧС гібрид - Іванівський ЧС 33 (занесений до Реєстру сортів з 1993 р).
Гібрид Іванівський ЧС 33 сформований на основі стерильної лінії 34-80 із багатонасінним диплоїдним запилювачем ИКМ 596 при співвідношенні компонентів 3:1. Обидва компоненти -селекції ІДСС. На сортоділянках Полтавської області цей гібрид через хороше поєднання високої врожайності і цукристості включений у груповий стандарт при оцінці новостворюваних гібридів у системі екологічного сортовипробування Бетаінтеркрос.
Із 1998 року до Реєстру сортів рослин України занесений гібрид Іванівський ЧС 85. Гібрид диплоїдного рівня, поєднаного напряму, характеризується високою екологічною стабільністю, особливо добре утримує високі параметри продуктивності в зоні недостатнього зволоження.
Іванівська ДСС, спеціалізуючись на створенні однонасінних пилковосте-рильних форм, є оригінатором ЧС компонента гібрида Іванівсько-Веселопод-ільський 84. Материнська форма гібрида має високий рівень однонасінності, стерильності, тому в селекційному процесі на багатьох станціях використовується як універсальний тестер для оцінки фертильних запильників у системі топкросів. Цей гібрид занесений до Реєстру сортів у 1999 році і в даний час затребуваний у виробництві в зонах
Полісся і Лісостепу. Материнська форма іванівської селекції, що володіє, крім високого рівня однонасінності і стерильності, й високою комбінаційною здатністю, брала участь також у гібриді Олександрія. Цей компонент добре виявив себе в комбінації з запильником тетраплоїдного рівня при формуванні триплоїдного гібрида Олександрія, що поєднав у собі високу врожайність і високий рівень цукристості.
Іванівська ДСС є оригінатором одного з компонентів гібрида Ромул, що включений до Реєстру сортів з 2005 р. Крім високої комбінаційної здатності цей компонент вніс у гібрид стійкість до цвітушності і високий адаптаційний потенціал; гібрид рекомендований для вирощування на всій території України.
У даний час станція має багатий генофонд пилковостерильних форм, що поліпшуються з комплексу господарсько-цінних ознак. Ці матеріали щорічно беруть участь у системі Бетаінтеркрос, у якій, поряд з їхньою оцінкою за багатьма ознаками, формуються високопродуктивні ЧС гібриди, кращі з яких на конкурсній основі продовжують вивчатися в державному сортовипробуванні.
Не менш важливу роль у становленні вітчизняної селекції відіграла Верхнячська ДСС. Як уже відзначалось, Верхнячська станція була організована в 1899 р. як «призаводська лабораторія». Селекція почалась у 1909 р. під керівництвом селекціонера Е. Пекарського. Потім її продовжили В.В. Михалевич, Т.Ф. Гринько й інші.
Вихідними селекційними матеріалами спочатку було насіння іноземних фірм, а пізніше - уладівське, ситковецьке і харківське. На першому етапі превалював масовий добір, але коли селекцію очолив (20-і роки) В.В.Михалевич, тут перейшли на індивідуально-груповий добір та інцухт-метод. Для прискореного розмноження В.В.Михалевич застосовував літній посів свіжо зібраним насінням, а при створенні ліній відбирав само фертильні форми. Завдяки цьому сорЛі Верхнячської станції стали характеризуватися підвищеною цукристістю; в передвоєнні роки й особливо після війни під керівництвом Т.Ф. Гринько були створені врожайно-цукристі сорти типу «нормаль» (N), відібрані само фертильні форми.
За період з 1922 по 1972 рік на станції було створено й оформлено 25 сортів.
Серед багатонасінних сортів найбільш відомі: Верхнячський 020 (вирощувався з 1953 по 1978 p.), Верхнячський 038 (з 1957 по 1987 р.) і Верхнячський 103 (з 1972 по 1989 p.), а також однонасінні ЧС-гібриди Ювілейний (створений разом з колишнім Уманським селекційним пунктом, районований з 1981 р.),ЛВЧС14(1989р.).
Гібриди ЛВ ЧС 21 і ЛВ ЧС 31 (занесені до Реєстру сортів з 1991 р.) створені на основі гібридизації багатонасінних форм верхнячської ген плазми з географічно віддаленими пилковостерильними формами льговського походження. Ці гібриди добре поєднали в собі високу врожайність з високою цукристістю і рекомендовані для вирощування в зонах Лісостепу і Полісся. Цю ж серію спільних гібридів доповнює гібрид ЛВ ЧС 40, що ввійшов до Реєстру з 1993 року. Крім високого потенціалу продуктивності він характеризується екологічною стабільністю, має знижений вміст калію, натрію й альфа-амі-нного азоту в сировині.
Із 1998 року до Реєстру сортів занесений однонасінний диплоїдний урожайно-цукристого напрямку з високими технологічними якостями гібрид Верхнячський ЧС 63. За результатами держсортовипробування характеризується врожайністю 480 ц/ га, цукристістю - 18,1%, збором цукру - 87,3 ц/га, на 12,4 % перевищує стандарт.
В останні роки тут ведеться підтримуюча селекція багатонасінних форм і на цій базі - створення багатонасінних компонентів для гібридів на ЧС основі (Н.С.Грицик). Нині станція успішно співробітничає з іншими селекційними установами, поставляючи батьківські багатонасінні компоненти для однонасінних ЧС-гібридів.
Активізувалися роботи не тільки з підтримки генофонду багатонасінних запильників і створення на їхній основі широкого спектра ліній-запилю-вачів, але і з кінця 90-х років минулого сторіччя розгорнута селекція материнської форми - пилковостерильних ліній. На базі таких матеріалів сформований гібрид ультра цукристого напряму добору Весто, що внесений до Реєстру сортів рослин України з 2001 року. Це - високопродуктивний гібрид нового покоління, у генотипі якого присутні гени стійкості до хвороб і шкідників. За роки випробувань у 1998-1999 pp. середня врожайність коренеплодів цього гібрида склала 473 ц/га при цукристості 18,2% і зборі цукру 85,8 ц/га і це не межа його потенціалу. В даний час її селекціонери удосконалюють материнський компонент шляхом зміни його генетичної структури - здійснюються створення, оцінка і добір пилковостерильних форм на основі простих стерильних гібридів, сформованих за участю ЧС ліній і неспоріднених за походженням до них закріплювачів стерильності. Такий підхід дозволяє
об'єднати переваги більшої кількості вихідних матеріалів і тим самим поліпшити адаптаційний потенціал гібридів на основі ЦЧС.
Не одну славну сторінку в історію становлення й розвитку української селекції вписала Ялтушківська дослідно-селекційна станція, яку було створено як сортові дну станцію при Ялтушківському цукрозаводі в 1898 p.. У її діяльності можна виділити три етапи: приватна станція (з 1898 р. і до революції 1917-го року), селекційний пункт (з 1934 p.), дослідно-селекційна станція (з 1980 p.). Провідні селекціонери І.С. Вольсь-кий, Е.Костецький, Л.І.Федорович, О.В.Попов, Г.С.Мокан, Мандзій С.А., Красовський Г.В. і інші. Нині селекційну роботу тут очолює автор цих рядків.
Вихідними матеріалами багатонасінних буряків спочатку служили німецьке і французьке насіння. В тридцяті роки пунктові було передано селекційне насіння вдруге ліквідованої Немерчанської станції, а також іванівські, рамонські й інші селекційні матеріали, на базі яких методом індивідуально-сімейного добору було відібрано 6 багатонасінних сортів. Однак вони не одержали поширення.
Селекційна робота з однонасінними цукровими буряками (Л.І. Федорович, Г.С.Мокан) почалася у передвоєнні роки, а особливо активізувалася після війни, коли до керівництва селекцією прийшов О.В.Попов. З 1946 р. пункт був цілком переведений на селекцію тільки однонасінних цукрових буряків. Вже наприкінці 50-х - початку 60-х років були створені досить продуктивні на ті часи, сорт Ялтушківський однонасінний і міжсортовий Ялтушківський гібрид (Ялтушківський одн X Рамонський 06). У 70-і й 80-і роки виробникам були запропоновані більш продуктивні сорти (Ялтушківський однонасінний ЗО і інші).
Довгожителем виробничого вирощування цілком можна назвати сорт Ялтушківський однонасінний 64, внесений до Реєстру сортів з 1992 року. Завдяки своїм унікальним властивостям у даний час він використовується як джерело закріплювачів стерильності для створення багатого генофонду пилковостерильних форм.
З 80-х років станція широко використовує елементи рекурентної і гетерозисної селекції (М.В.Роїк). За ініціативною тематикою розгорнулися дослідження зі створення ліній О-типу, їх ЧС аналогів і формування пробних гібридів методом однобічних циклічних схрещувань, що
завершилися створенням однонасінних ЧС гібридів. В останні роки станція активно включилася в роботу по створенню спільних гібридів за участю різних селекційних установ, у тому числі закордонних фірм.
Нині найбільш відомі гетерозисні ЧС гібриди створені тут. Це гібриди нового покоління з високим потенціалом продуктивності і комплексом інших не менш важливих селекційних ознак. Серед них - Ялтушківський ЧС 72, що поєднує високу врожайність із високою цукристістю. У Реєстрі сортів з 1998 року, рекомендований для зони Полісся і Лісостепу. Цей гібрид відносно стійкий до коренеїду і хвороб листового апарата, придатний для механізованого збирання з оцінкою в 4,7 бали. Його врожайність
- 502 ц/га, цукристість - 17,3%, збір цукру - 86 ц/га, що на 11,3 % перевищує рівень стандарту. З цього часу в Реєстрі числяться гібриди Ярина і Галина нормального напрямку добору, створені за участю ялтушківських матеріалів і ліній, отриманих за програмою міжнародного співробітництва, зокрема, від компанії "СЕС».
Ялтушківська ДСС успішно співробітничає з німецькими селекціонерами. Результатом спільних розробок стала серія гібридів, отриманих від спільних розробок з фірмою "КВС". Це гібриди інтенсивного типу КВ-Ял-тушків (у Реєстрі сортів з 1999 року), КВ-Бар (2001), КВ-Збруч, що рекомендовані для вирощування в Лісостепу і на Поліссі. Найвищий потенціал продуктивності гібрида КВ-Бар зареєстрований на Горохівській ДСД Волинської області - 759 ц/га, середньозважений стандарт цей гібрид перевищив на 67 ц/га. Гібрид КВ-Буг відрізняється рядом корисних ознак, зокрема, заглибленість його коренеплоду в грунт складає 85 %, доброякісність соку - 93 %. З 2001 року в Реєстрі гібрид КВ-Вінниця, 2002 року
- гібрид КВ-Степ, потенціал продуктивності яких*- на рівні 600 -700 ц/га і вище, а також триплоїдний гібрид КВ-Дніпро.
Гібрид Явір (у Реєстрі з 2002 р.) теж створений на основі співробітництва селекціонерів Ялтушківської ДСС із фірмою Хіллесхег (Швеція). Врожайність .- 594 ц/га, що більше середньозваженого стандарту на 52ц/ га. Гібрид стійкий до цвітушності, толерантний до коренеїду і церкоспорозу, придатний до механізованого збирання.
З 2002 року в Реєстрі сортів знаходиться гібрид на базі ЦЧС "Шевченківський», створений на основі місцевих селекційних матеріалів. За роки випробувань (1999-2001) середня врожайність коренеплодів цього гібрида в зоні Лісостепу склала 471 ц/га, Степу - 412 ц/га, цукристість відповідно - 17,0 і 16,8 %, збір цукру - 78,7 і 68,2 ц/га.
З 2004 року в Реєстрі сортів рослин України - високопродуктивний однонасінний триплоїдний гібрид на основі ЦЧС ялтушківської ген плазми
- Максим. При вирощуванні за українською інтенсивною технологією цей гібрид забезпечує високий потенціал продуктивності: по врожайності
- 619 ц/га, цукристості - 17,3 %, збору цукру - 107 ц/га.
Ряд цінних оригінальних властивостей проявився у сучасному гібриді Ро-мул (2005р.), створеному на основі співробітництва селекціонерів Ялтушківської і ІванівськоїДСС. Придатність до механізованого збирання цього гібрида має дуже високі параметри й оцінюється в 7,9-8,6 балів. Потенціал адаптивності теж дуже високий, оскільки рекомендований для вирощування по всій території України.
Необхідно відзначити: відмітною рисою усіх без винятку гібридів за участю ялтушківських матеріалів є стійкість або толерантність до комплексу хвороб, особливо до ураження коренеїдом і церкоспорозом. Це результат багаторічної цілеспрямованої роботи з інтрог-ресії генів стійкості в селекційні матеріали на основі вивчення закономірностей спадковості і мінливості цієї ознаки з використанням різних методів біотехнології, віддаленої міжвидової і міжродової гібридизації, жорстких доборів на інфекційних фонах та ідентифікації цінних генотипів. На станції створено перший вітчизняний гібрид, стійкий до різоманії "Різольд".
Вагомий внесок у становлення й розвиток вітчизняної селекції зробила Білоцерківська ДСС, що почала свою роботу в 1922 р. на базі Великополо-вецької станції, організованої в 1900р. її історія також досить цікава. У Вели-кополовецьку трудилися Ф.К. Кудель-ка і Ц.В. Ритель, в Білій Церкві працювали імунолог В.Н. Шевченко, біолог Т.Д. Лисенко (щеплення буряка), генетики В.Ф. Савицький, М.Г. Бордонос і ін., селекціонери П.А. Дубинін, М.Ф. Котт, К.І. Лободін, O.K. Коломієць, С.Т. Бережко. Нині селекційну роботу ведуть Л.М.Чемерис, О.К.Лободін, В.О.Рибак.
Вихідними селекційними матеріалами для Білоцерківської ДСС послужили високоврожайні номери багатонасінного буряка великоподолянського походження. У 1935 р. на станцію додатково передали з раніше ліквідованої Миронівської станції верхнячські, іванівські, харківські і теткинські селекційні матеріали, робота з якими тривала до 1955 р. На станції було створено 18 сортів, однак вони не одержали поширення.
Із середини 40-х років тут продовжила свої дослідження О.К.Коломієць, що використовувала як вихідну форму однонасінний самофертильний мутант, виділений у Києві (ВНІЦ, Батиєва Гора) із багатонасінних буряків верхнячського походження. З початку 60-х на станції паралельно розгорнулися експерименти по створенню однонасінних поліплоїдних гібридів на фертильній основі (С.Т.Береж-ко), а з кінця 80-х років - селекція на гетерозис із використанням ЦЧС.
У різні роки тут застосовувалися найрізноманітніші методи селекції, починаючи від масового добору і закінчуючи культурою тканин. Особливо широкий розвиток одержав метод експериментальної поліплоїдії. Однак на відміну від нині прийнятих схем селекції на станції одержували не багатонасінні, а однонасінні фертильні тет-раплоїди, які висаджували і збирали разом з диплоїдними багатонасінними фертильними формами (анизоплоїдна популяція), що знижувало гібридність і одноростковість популяції. В останні роки селекціонери станції основну увагу приділяють формуванню диплоїдних і триплоїдних ЧС гібридів на основі кооперування праці з тими установами, у яких створюються ЧС компоненти (Ула-дівська ДСС, Ялтушківська ДСС і ін.).
Найбільш відомі наступні сорти і гібриди станції:
Білоцерківський однонасінний, перший вітчизняний однонасінний сорт цукрових буряків, районований з 1956 року, Білоцерківський однонасінний 34 (вирощувався з 1979 по 1992 p.), Білоцерківський однонасінний 40 (з 1983 р.) і Білоцерківський однонасінний 45 (з 1984 p.); анізоплоїдні гібриди - Білоцерківський полігібрид 1 (вирощувався з 1964 по 1979 p.), Білоцерківський полігібрид 2 (1965 -1989 p.), Білоцерківський полігібрид 19 (1973-1989 рр); триплоїдні однонасінні гібриди - Білоцерківський ЧС 51 (занесений до реєстру з 1995 р.) і Білоцерківський ЧС 57 (1998 p.), створені спільно з Ялтушкі-вською ДСС. Ці гібриди поєднують комплекс господарсько-цінних ознак (збір цукру - 88,6 ц/га), останній гібрид толерантний до коренеїду і церкоспорозу, володіє високими технологічними якостями сировини.
Спільними зусиллями селекціонерів БЦДСС та ІДСС створений гібрид Олександрія (у реєстрі з 1997 p.). Результатом співробітництва з німецькими селекціонерами став триплоїдний гібрид КВ-Рось (1998 p.), що показав високий рівень урожайності і цукристості.
Гібрид Білоцерківський ЧС 90 занесений до Реєстру сортів у 1999 p., урожайно-цукристого напрямку,
стійкий до церкоспорозу і борошнистої роси. При вирощуванні за Українською інтенсивною технологією забезпечує високий рівень продуктивності (по збору цукру-104 ц/га).
У 2003 році в Реєстрі сортів - гібрид нового покоління "Анічка", що має високий потенціал продуктивності (врожайність 626 ц/га , цукристість 17,1 %, збір цукру -107 ц/га), стійкий до хвороб коренеплодів і листового апарата. Таким же високим рівнем біологічного потенціалу володіє триплоїдний гібрид Константа, що занесений до Реєстру сортів у 2004 р. і рекомендований для вирощування в зонах Лісостепу і Степу. Гібриди останнього покоління Етюд, Смарагд, Ольжич-досить перспективні.
Суттєве значення у становленні вітчизняної селекції відіграла й Весе-лоподільська ДСС, організована в зв'язку з ліквідацією Хорошківської і Березоточської станцій (1925 p.). Селекцію на станції вели І.І.Войткевич (у 1937 році розстріляний за "шпіонаж", а у 1960 р. - реабілітований), В.П.Сука-чов і інші. Для цього тривалий час використовували матеріали немерчансько-го походження, інших станцій, але великих успіхів у селекції багатонасінних буряків не було досягнуто. М.(Орловський (1973) вбачав причину невдачі в малопродуктивному вихідному матеріалі і строкатості ґрунтової родючості, що не дозволяла одержувати достовірні оцінки при доборі.
Із середини 60-х років тут почалася селекція однонасінних цукрових буряків з використанням традиційних методів добору з матеріалів ялтушкі-вського походження (МІ. Жигайло), а з початку 80-х - створення багатонасінних запилювачів шляхом самозапилення і близькоспорідненого розмноження як компоненти ЧС гібридів (В.І.Вла-сюк). Нині селекціонери станції активно співробітничають за програмою створення спільних гетерозисних гібридів однонасінних цукрових буряків.
Найбільше поширення одержав сорт Веселоподолянський однонасінний 2,9, районований з 1979 року. У виробництві з 1999 р. користується попитом гібрид Іванівсько-Веселоподо-лянський ЧС 84. Батьківська форма цього гібрида створена шляхом індивідуальних доборів із застосуванням елементів рекурентної селекції. Компонент - запилювач гібрида "Ворскла" веселоподільської селекції володіє, крім високої комбінаційної здатності, стійкістю до церкоспорозу, коренеїду, гнилі коренеплодів (гібрид у Реєстрі з 2003 p.). Гібрид характеризується високим рівнем продуктивності (збір цукру 73,6 ц/га) і має високий адаптаційний потенціал.
(Закінчення в наступному номері)